Із Павлом Гірником у "Кабінету" вже своя історія стосунків. Два роки тому ми щиро шкодували, що Шевченківський комітет обрав лауреатом не його. Рік тому наступного дня після засідання комінету, дізнавшись від Жулинського "по-секрету" про присудження таки Гірнику Шевченківської премії, ми домовилися про зустріч, яка відбулася іще задовго до нагородження і офіційного розголосу. Для нього самого ця премія була найвагомішим визнанням, зважаючи на ім'я, що її легітимізує - небезпідставно його називають останнім продовжувачем "шевченківської" лінії в українській поезії.

Яким ми бачимо Павла Гірника рік потому? Які зміни принесла ця відзнака? Його частіше запрошують на виступи, частіше беруть інтерв'ю, запрошують до участі в різних комітетах. Водночас з'явилася у його поставі якась втома. Він став менш різким і категоричним, але відвертість не зникла і притаманна щирість теж. Може додалося трохи цинізму. Він продовжує жити між Деражнею і селом. Він далі втілює собою Поділля - від мови до темпераменту. Слухайте найцікавішу (принаймні для мене, як модератора) із "кабінетних" розмов із Павлом Гірником, принаймні першу записану.
Юрій Кучерявий