У цьому подкасті ми представляємо вам двох молодих поетів з протилежних точок України: Олега Коцарева з Харкова та Остапа Сливинського зі Львова. Вони часто виступають разом і чудово відтіняють один одного. Їх протиставляє не тільки географія, але й стилістика. Їх об’єднує не тільки покоління , а й філологічність їх поезії. Вони зовсім різні, але вони обоє розвивають українську мову. В цьому контрастному подкасті лагідний Сливинський та жорсткий Коцарев розповідають про таке:
— Сливинський читає та коментує вірші зі збірки “М’яч у пітьмі”: “15 секвенцій”, “Для Сюзі”, “Лімбо”, “Єва”, “Сніданок на траві”, “Lauffeuer”, “Небо над Берліном”;
— Коцарев читає вірші зі збірки “Мій перший ніж”: “Будні городян надтонкої організації”, “Вступ до інфляції”, “Моя приятелька”, “Зовнішнє тестування”, “Пісня працює, як годинник”, “Архітектурні досягнення”, “На пагорбі”;
— говорять про творчість один одного як критики;
— розповідають про витоки своєї творчості та літературні орієнтири;
— Коцарев розповідає львів’янам всякі цікавинки про Харків;
— про роль топосу в написанні віршів;
— про дорослішання й мандрівки;
Сливинський читає чотири короткі вірші під загальною назвою “Полум’я” та вірш “Останній лист”;
Коцарев читає “Будівельні блакитні крани…”, “Фервекс”, “Лев, чорт і козел”, “М’ячі голів”, “Homo viator”, “На моєму місці”, “Нічне бомбардування”, “Внутрішня логіка”