Степан Процюк - письменник, есеїст, учасник літературного угрупування “Нова Дегенерація”. Проза Процюка є одним із найконтроверсійніших елементів сучасної української літератури. Автора часто звинувачують у натуралізмі та фізіологізмі. Автора підхвалюють за екзистенційну сміливість. Автору закидають вульгарність та імітацію щирості. Проте багато читачів вважає, що так звана вульгарність у Процюковому виконанні — це лише страсті за чистотою духу. Процюку закидають як і хворобливий патріотизм, так і відсутність будь-якого патріотизму. Його не пестить як традиційна, так і постмодерна критика. Автор має низку читачів у різних містах України, з яких можна створити віртуальний фан-клуб. Деяка частина читачів стверджує, що ненавидить його прозу. Проте сам автор вважає, що найбільше потенційних читачів ще не познайомилося як і з його книжками, так і з творами його колег.
Прийшовши до “Кабінету”, Процюк прочитав есе “Канатоходці” з однойменної книжки
та розповів про наступне:
- християнство та атеїзм, богоборство та богошукання в своєму житті
- невротичність своїх творів та страх сучасної літератури перед патетикою
- Галичину, як “гримучу чуміш лакейства і п’ємонтизму”
- можливість співжиття українського Заходу і Сходу та галицький сепаратизм
- власні способи релаксації
- авторську правку в перевиданнях
- власне сприйняття критики своїх творів
- таємні чоловічі товариства